В другій половині XIX століття місцевий поміщик Микола Аркадійович Воєводський збудував маєток на околиці села Мазурове. Це був гарний двоповерховий будинок, збудований на підвищенні. Із найвищих сходів було видно все село і сусіднє село Гедвілове.  На терасі знаходився фонтан. Навколо  будинку посаджено парк. З покоління в поління передавалася назва – «панський сад». Навіть і зараз жителі села говорять «підемо в сад», «школа в саду» тощо, хоч фруктових дерев тут немає, а лише листяні (різні види кленів, дуб, акація). У південній частині парку було створено ставок. За переказами старожилів дно ставка було вимощене дубовими дошками.

З часу свого існування  багато чого бачили німі свідки і могли б розказати про революційні події 1905  і 1917 років, громадянську війну, важкі роки голодомору, репресій, окупаційний режим під час Великої Вітчизняної війни. Пройшов час. Йому ніщо і ніхто не підвладний. Багато чого змінилося, але багато чого і залишилося. Так як і 150 років тому на околиці села , в центрі «саду» стоїть будинок Воєводського. Після буремних подій  1917 року багато хто з жителів села хотіли зруйнувати маєток, зітерти його з лиця землі. Але будинок вдалося зберегти. В роки громадянської війни тут були розміщені військові частини Червоної Армії. Згодом – знайшли притулок діти – сироти, які залишилися без батьків, і яких війна,голод, розруха розкидала по всій країні. А з 1932 року будинок стає школою. З тих пір, ось уже 80 років, тут здобувають освіту діти села. Зараз це приміщення Мазурівської загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів. Частково змінився сам вигляд будинку: знято другий поверх, замінено дах і двері, змінено внутрішнє планування. В 2010 році пічне опалення було замінено електроопаленням.

Змінився і сам парк, через який прокладено асфальтові доріжки, протоптано нові стежки. Але збереглися ще до нашого часу насипні алеї, по яким прогулювалися пан і пані Воєводські,їхні дві доньки та два сина. На одній із цих алей збереглося місце, де знаходилася альтанка для відпочинку і схову від пекучого літнього сонця.

Село славиться не лише трудовими і бойовими подвигами. Воно славиться і своїми людьми. Саме тут, в селі Мазурове в 1924 році народився  Василь Кирилович Чернецький – відомий вчений, педагог, талановитий клініцист – невропатолог, організатор і виконавець наукових досліджень, доктор медичних наук, професор кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С. М. Савенка Буковинської медичної академії. Медичну освіту Василь Кирилович здобув у Одеському медичному  інституті. Потів навчався в аспірантурі Харківського науково – дослідного інституту неврології та психіатрії. Спочатку працював в цьому інституті, а в 1981 році його обрано завідувачем кафедри нервових хвороб та психіатрії з курсом нейрохірургії Чернівецького державного медичного інституту. Творче досягнення В. К. Чернецького відображене в більш як 230 наукових працях, серед яких 3 монографії, 37 навчальних посібників, методичних рекомендацій та  інформаційних листів. Різнобічна наукова діяльність відзначена урядовими нагородами: орден «Знак Пошани», два знаки «Відмінник охорони здоров’я», Почесні грамоти МОЗ України, Дипломи за кращі наукові роботи.

З – поміж уславлених імен нашого села також можна назвати і ім’я Йосипа  Дзендзелівського. Якщо треба було виділити найхарактернішу рису, притаманну йому, то найдоречнішими були б слова, сказані свого часу про його ж таки  вчителя і приятеля Бориса Ларіна, - це   «найбільш освічений лінгвіст нашого часу». Йосип Дзендзелівський навчався  в Одеському університеті,з другого курсу був мобілізований. Тому навчання продовжував вже після війни. Після закінчення університету  вступив до аспірантури. Підсумком кількарічної праці Й. Дзендзелівського стала кандидатська дисертація «Українські говори нижнього Подністров’я», у якій були розглянуті фонетичні, морфологічні та синтаксичні особливості регіону. Після закінчення аспірантури Й. Дзендзелівський працює старшим викладачем Ужгородського університету(1953 – 1952), далі – доцентом того ж університету (1953 – 1962). У 1961 році захищає у Ленінграді докторську дисертацію  на тему «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР». Двотомне дослідження лексики було доповнене двома томами атласу. Працю високо оцінили спеціалісти, вона стала значним внеском в українську та слов’янську філологічну науку.  

В роки війни учні та випускники школи  стали на захист  своєї Батьківщини. Хто воював в лавах  Червоної Армії на фронті, хто став членом підпільної організації «Прибужець» та партизанського загону «Буревісник».  У вересні 2011 року в День партизанської слави  у школі було відкрито Меморіальну дошку в честь партизана – підпільника Миколи Щербатого  та пам’ятник партизану – розвіднику  Сергію Петрашкову. Ініціаторами цієї справи виступили вчителі та учні місцевої школи. Також учні провели акцію по збору коштів, на яку відгукнулися 86 жителів села.